Мальцева, Л.А. and Мищенко, Е.А. and Мосенцев, Н.Ф. and Мальцев, И.А. and Бондаренко, Н.С. (2019) Роль гликокаликса в регуляции проницаемости сосудов: пересмотренный принцип Старлинга. Медицина невідкладних станів=Медицина неотложных состояний=Emergency Medicine, 6. pp. 16-22. ISSN 2224-0586 (print), 2307-1230 (online)
![[img]](http://repo.dma.dp.ua/style/images/fileicons/text.png) |
Text
rol-glikokaliksa-v-regulyatsii-pronitsaemosti-sosudov-peresmotrennyy-printsip-starlinga.pdf Download (1MB) |
Abstract
Незважаючи на десятиліття інтенсивних доклінічних і клінічних досліджень, все ще існує велика невизначеність щодо ефективності різних інфузійних стратегій при критичних станах. Нові концепції проникності судин обіцяють змінити підхід до інфузійних стратегій і в кінцевому підсумку привести до підвищення їх ефективності. Центральним елементом нових концепцій є ендотеліальний глікокалікс, що вистилає просвіт судин. Знання ендотеліального глікокаліксу дозволило переглянути класичний принцип Старлінга, щоб краще пояснити проходження рідини через ендотеліальний бар’єр. Ця модель ендотеліальної проникності значною мірою пояснює різницю в прогнозованому (1 : 3–1 : 5) порівняно зі спостережуваним (приблизно 1 : 1,3–1 : 1,4) співвідношенні колоїдів і кристалоїдів, необхідних для досягнення аналогічних гемодинамічних кінцевих точок у клінічній практиці. Сказане вище пояснює, чому інфузія ізоонкотичних колоїдів не змінює існуючий інтерстиціальний набряк і може в деяких ситуаціях привести до меншого збільшення обсягу і більшого набряку тканини, ніж кристалоїди, у критичних пацієнтів. Ефекти збільшення обсягу розчинів, що вводяться, також різняться залежно від швидкості інфузії, ступеня вазоконстрикції, цілісності ендотеліального глікокаліксу і волемічного статусу. Тому ефективність рідинної реанімації вважається контекстнозалежною. Пошкодження ендотеліального глікокаліксу, визване підвищеною проникністю, відбувається при низці критичних станів, включаючи сепсис і тяжку травму, а ступінь проникності пов’язаний із поганими наслідками. Ймовірно, але ще не доведено, що захист і відновлення ендотеліального глікокаліксу в цих умовах покращують результати лікування. Кілька фармакологічних методів лікування знаходяться на доклінічній стадії розробки, і поки немає достатніх даних, що підтверджували би їх клінічну ефективність. Проте з’являється все більше свідчень того, що інфузійні розчини, які зазвичай використовуються, захищають і відновлюють ендотеліальний глікокалікс і модулюють проникність ендотелію, але розрізняються за своєю здатністю робити це ефективно. Тому важливо, щоб при виборі рідин для ресусцитації при конкретній патології лікарі на додаток до онкотичних властивостей враховували їх здатність захищати і відновлювати ендотеліальний глікокалікс. Despite decades of intense preclinical and clinical researches, there is still much uncertainty regarding the volumeexpanding efficacy of different fluid resuscitation strategies across a range of diseases, particularly for critically ill patients. New concepts on vascular permeability promise to change the approaches to the fluid resuscitation and ultimately lead to improvements in its efficacy. Central to these new concepts is the endothelial glycocalyx, which lines the luminal aspect of the vascular endothelium. Knowledge of the endothelial glycocalyx has permitted to revise the classic Starling’s principle to better explain the observed flux of fluid across the endothelial barrier. This new model of endothelial permeability largely explains the difference in the predicted (1 : 3–1 : 5) versus the observed (approximately 1 : 1.3–1 : 1.4) ratio of colloid to crystalloid required to achieve similar hemodynamic end-points in clinical trials. It also explains why the infusion of an iso-oncotic colloid fluid will not reverse existing interstitial oedema, and may in some situations result in less volume expansion and greater tissue oedema than a crystalloid in critically ill patients. The volume expan ding effects of infused fluids also differ depending on the rate of infusion, the degree of vasoconstriction, the integrity of the endothelial glycocalyx and the volume status. Because of this, the effectiveness of fluid resuscitation is said to be contextsensitive. Damage to the endothelial glycocalyx associated with increased permeability occurs in some critical illnesses, including sepsis and severe trauma, and the degree of shedding is associated with poor outcomes. It is likely but not yet proven, that protecting and restoring of the endothelial glycocalyx in these conditions will improve outcomes. Several pharmacologic therapies are being investigated but they involved the pre-clinical phase of the development and there is not yet enough evidence to support their clinical use. However, there is growing evidence that commonly used resuscitation fluids protect and restore the endothelial glycocalyx and modulate endothelial permeability, but differ in their ability to do so. It is therefore important that, when choosing resuscitation fluids for particular patients, clinicians consider factors additional to oncotic properties, including ability to protect and repair the endothelial glycocalyx.
| Item Type: | Article |
|---|---|
| Additional Information: | DOI: 10.22141/2224-0586.6.101.2019.179593 |
| Uncontrolled Keywords: | глікокалікс; судинна ендотеліальна клітина; руйнування глікокаліксу; переглянутий принцип Старлінга; огляд; glycocalyx; vascular endothelial cell; destruction of glycocalyx; revised Starling’s principle; review. |
| Subjects: | Anesthesiology and Intensive care |
| Divisions: | Departments > Department of Anaesthesiology and Intensive Care Departments > Department of Pathological Anatomy and Forensic Medicine Faculty of Postgraduate Education > Department of Anesthesiology, Intensive Care and Emergency Medicine states FPE |
| Depositing User: | Оксана Мажуга |
| Date Deposited: | 07 Dec 2020 11:03 |
| Last Modified: | 07 Dec 2020 11:03 |
| URI: | http://repo.dma.dp.ua/id/eprint/6063 |
Actions (login required)
 |
View Item |
