Ефективність імуносупресивної терапії в дітей з автоімунним гепатитом та автоімунним склерозуючим холангітом

Диба, М.Б. and Березенко, В.С. and Ткалик, О.М. and Дмитренко, Х.З. (2025) Ефективність імуносупресивної терапії в дітей з автоімунним гепатитом та автоімунним склерозуючим холангітом. Медичні перспективи, 30 (3). pp. 162-170. ISSN 2307-0404, online 2786-4804

Text Ефективність імуносупресивної терапії в дітей з автоімунним....pdf Download (404kB)

Abstract

Автоімунні захворювання печінки в дітей, зокрема автоімунний гепатит та автоімунний склерозуючий холангіт, є складною клінічною проблемою через варіабельний перебіг, труднощі діагностики та недостатню ефективність терапії. Попри спільні патогенетичні механізми (порушення імунної регуляції, зв’язок з молекулами головного комплексу гістосумісності ІІ класу, хронічне запалення та фіброз), ці захворювання значно різняться за клінічним перебігом, відповіддю на лікування та прогнозом. Захворюваність на автоімунний гепатит у дітей становить 3-6 випадків на 100 000, тоді як автоімунний склерозуючий холангіт діагностують рідше – 0,2-1,5 на 100 000 дітей. Головною метою терапії є досягнення біохімічної ремісії та запобігання прогресуванню фіброзу. Відсутність біохімічного покращення в перші 6-12 місяців лікування асоціюється з гіршим прогнозом, проте чіткі алгоритми посилення терапії поки не розроблені. Стандартизація біохімічних маркерів для оцінювання ефективності лікування залишається актуальною проблемою. Метою дослідження було проведення порівняльного аналізу ефективності імуносупресивної терапії в дітей з автоімунним гепатитом та автоімунним склерозуючим холангітом на основі оцінки частоти досягнення біохімічної відповіді. Проведено ретроспективний аналіз ефективності імуносупресивної терапії в дітей та підлітків з автоімунними захворюваннями печінки протягом перших 12 місяців, які перебували на лікуванні у відділенні дитячої гепатології з 2016 до 2024 року. Сформовано 2 групи: 1 – автоімунний гепатит (n=84); 2 – автоімунний склерозуючий холангіт (n=38). Діти 2-ї групи мали вищий рівень гамма-глутамілтрансферази на момент дебюту (р=0,003) та частіше мали запальні захворювання кишківника (68% проти 9,5%, p<0,0001). Рання біохімічна відповідь через 4 тижні терапії була досягнута у 86% та 82% дітей 1-ї та 2-ї групи відповідно (p>0,05). Через 6 місяців повну біохімічну відповідь мали 50% дітей 1-ї та 32% 2-ї групи (p=0,07). Через 12 місяців повну відповідь мали 73% та 47% відповідно (p=0,007). Еластографія показала зниження жорсткості печінки в обох групах (p<0,0001 та p=0,002 відповідно). Отже, у дітей з автоімунним склерозуючим холангітом ефективність стандартної імуносупресивної терапії протягом перших 12 місяців лікування суттєво нижча порівняно з автоімунним гепатитом. Показник жорсткості печінки, за даними еластографії, може слугувати додатковим об’єктивним критерієм оцінювання ефективності терапії

Item Type:	Article
Additional Information:	DOI:10.26641/2307-0404.2025.3.340760 https://medpers.dmu.edu.ua/uk/2025-tom-xxx/no-3#pdf-17
Uncontrolled Keywords:	автоімунний гепатит, автоімунний склерозуючий холангіт, лікування, біохімічна відповідь, еластографія зсувної хвилі
Subjects:	Therapy. Therapeutic interventions Hepatology
Divisions:	University periodicals > Medical perspectives
Depositing User:	Аліна Чеботарьова
Date Deposited:	21 Apr 2026 10:45
Last Modified:	21 Apr 2026 10:45
URI:	http://repo.dma.dp.ua/id/eprint/9863

Actions (login required)

View Item